|
Господиня:
Найкращими рушниками й досі
прикрашають ікони , портрети дорогих серцю людей. Гостей держави, гостей
родини, зустрічають караваєм на рушнику.
Хліб на столі, запашні паляниці,
хліб на столі осяйний,
пишний, високий, як крила жар-птиці,
гріє хрещатий рушник.
Все є на ньому: стигле колосся,
Кетяги хмелю, спів солов'я.
Те що прибуде, і те, що збулось,
Доля Вкраїни й моя
Вже коли совість, як хліб,
зачерствіла,
в двері постука біда
ненька Ісусова - мати Марія
під рушниками рида.
Ведучий:
У дитинстві вчилася вишивати Леся
Українка. Славилася умінням вишивальниці Ольга Кобилянська. Франкова хата в
Нагуєвичах уся потопає в рушниках. Каменяр розумів і цінував їх витончену
красу. У багатьох оселях, музеях, школах можна зустріти невеликий рушничок з
вишитим на ньому " Заповітом " Тараса Шевченка.
Ведучий:
Було дарунків мало у житті.
Найбільший скарб - не срібло і не
золото.
Рушник в червоно-чорнім вишитті,
Матусі-рукодільниці робота.
Його повіз Тарас у Петербург,
В краї чужі, холодні та байдужі,
Аби прогнати з серденька журбу,
вдивлявся довго в ті багряні ружі.
Аж поки в сон приходило село,
рушник крильми легенько пестив
скроні,
Неначе неня клала на чоло
Свої кріпацькі втомлені долоні.
Шевченко - рекрут. Орський каземат.
Чужих степів історія убога.
Бездумна муштра, літо чи зима,
Немає звістки з волі ні від кого.
Не раз душа зривалася на крик .
О, Боже милий, за які провини ?
І знов надії зігрівав рушник,
Мов довгожданий лист із України.
В кулак стискалась з олівцем рука,
В ряди ставали з ненавистю, сумом
оті,
Що будуть жити у віках, святі пророчі
Кобзареві" Думи ".
Ведуча:
Не менш трагічною була доля
українського поета - шістдесятника Василя Стуса. Молодий науковець у часи
панування Компартії підніс свій голос за незалежність української мови,
нації, держави. Суд, концтабори , знущання конвоїрів, невиліковна хвороба.
Смерть. А було йому всього ...
Інша ведуча:
Хрест на могилі Стуса од осені до
весни заквітчував кетяг калини і вишитий гладдю рушник.
Не раз шматували на клоччя його
конвоїри круті.
На ранок він знову тріпоче, як птаха
крильми, на хресті.
Шукали із псами на пару ночами в
байраках .
Дарма. У карцерів блоках, на нарах.
Начальство водили. Нема.
І знову жахалась сторожа, начальству
тепер ні гу-гу !
Ну, звідки він взявся. О, Боже !
Вкраїнський рушник у снігу.
Трудні, як долі сторінка, Цвіли у
мордовський краях
Дружина, сестра-українка рушник
вишивала чия ?
Яку треба мати відвагу, Голгофу яку
перейти,
Щоб навіть в застінках Гулагу святиню
оцю зберегти!
Минали зневіра та відчай . Вже інше
водило перо.
Гулаги на світі не вічні, вічні Софія
й Дніпро.
Учасники виконують пісню " Рушники
"
Лягли роки на ніжне вишиття, де
хрестиком, де гладдю, де стібками,
Немов усе матусине життя зріднилося
із диво-рушниками.
В селянській хаті ми прийшли на світ,
вона чомусь все меншає з роками. Один у ній був вічний заповіт - це Матір
Божа попід рушниками.
І поки не злиняє вишиття, ніхто наш
рід на зраду не осудить. Цвістиме сад, зростатиме дитя, Була Вкраїна і
довіку буде.
Приспів:
Рушники хрещаті, у світлиці дзвони,
вишиті, як доля, чорним і червоним. Чорне - то розлука, біль без вороття, а
червоне - вірність на усе життя.
Ведучий:
Здавна Полтавщина славилась своїми
майстринями - вишивальницями. А от у Трускавці живе геніальний митець,
майстер гобеленів Михайло Білас.
З дитинства закоханий у вишивку, він
створив десятки чудових рушників, які експонувались на всесвітніх та
міжнародних виставках. Нещодавно у Трускавці відкрито музей майстра. З ним
зустрічався Президент.
Роботи умільця, народного художника,
різноманітні . На його рушниках природа Прикарпаття, побутові сценки,
фантазії на тему народних обрядів. Пан Білас ніколи не продавав своїх робіт,
хіба дарував.
Ведучий:
Давайте знову повернемось в
українську світлицю . Різдво.
Господар перед святою вечерею вносить
до хати холодний , колючий сніп пшениці, жита, вівса або ячменю. Господиня
або старша донько перевивають його стрічкою або старша донька перевивають
його стрічкою або рушником, ставлять на покуті.
Господар:
Станьмо, діти. Помолимось Всевишньому
за те, що щедро вродила наша нива, за те, щоб доля була щаслива За те, що
нині є при хлібі, тобі, земле, тобі, Господи, Спасибі!
Ведуча:
А після посту кружляють весілля.
Молоді стають на рушничок щастя.
Гей, дружби та дружечки ! Де ви ?
(Дружба й дружка стелять рушник
молодій парі).
Наречений:
На цім любов'ю шитім рушнику
Цвіте багряно рута і калина.
Скажи мені, що суджена дружина,
прекрасна зоре, в білому вінку !
Наречена:
Я простелю його на тих стежках,
Де наші діти йтимуть у світання,
Коли з очей впаде сльоза остання,
Мене укриє ніжність рушника.
Мати:
Єднайте долі, душі і серця, не на
коротку мить - на все життя. Нехай дорога буде без кінця, як це на рушникові
вишиття.
Не забувайте:
Міцна родина - міцна Вкраїна
Учасники
співають пісню " Рідна мати моя ". Дівчата демонструють свої рушники.
Ведуча:
На полотні цвітуть багряні мальви у
зиму й літо,
Край мого вікна, їх
вишивала молодою неня,
Коли про щастя мріяла вона.
Нехитрі, тихі, лагідні узори, такі
малюють вітер і дитя.
В них тільки радість, в них пташині
хори
На віковічнім дереві життя.
Тужавіють віків деревороти.
Під вишиттям ясніють образи.
Благословляє.
Матір Божа жити, любити світ до болю,
до сльози.
Танець
Вишивала рушники, залицялись парубки.
- Коли, дівко, правду скажеш, чиїх
ти сватів пов'яжеш ?
- В скриню склала ще в зимі.
Розбирайтеся самі.
Ви до мене зі сватами,
А од мене з гарбузами.
Надійшов у сад козак .
- Скажи мені, серце, так !
- Приходь, милий, із сватами,
всіх пов'яжу рушниками.
А я того козака виглядаю
здалека.
Він веселий, чорнобровий,
і до праці, й до розмови. |
