00          м. Острог

vpu28_ostrog@ukr.net

 

приймальна комісія

0674524233 (8:00-16:00)

 

0679446152

0687641063

Оновлено 11.03.2024 08:52  

Выпадающее меню  


Приймальна комісія

тел. 0674524233

Понеділок-п'ятниця

(8:00-16:00)

Проєкт

"Розвиток трудового потенціалу для України"


День відкритих дверей

22 березня 2024 року


Дистанційне навчання


Навчально-практичний центр


Правила прийому


Державні закупівлі


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Прозорість та інформаційна відкритість

(Ст. 30 Закону України "Про освіту")

  Книга пам'яті


 

 

Андреєв

Олексій Миколайович

 

Народився 22 грудня 1966 року

в селі Ілляшівка

Острозького району

Рівненської області.

 

 

 

Олексій був молодшим із двох синів Теклі Іванівни та Миколи Петровича. Вчився в початковій школі спочатку в рідному селі, згодом – у Кутянці. Хлопець ріс працьовитим, допитливим і веселим, не цурався сільської роботи, допомагав батькам по господарству, любив рибалити. Веселого і щирого юнака любили і поважали в селі.

Любов до землі і всього прекрасного на ній, любов до батьківської хліборобської праці, до їхніх натруджених рук привела Олексія в Острозьке професійно-технічне училище №28 (нині “Острозьке вище професійне училище”). Своє 18-річчя Олексій зустрів в училищі і не знав, що доля відміряє так мало літ у майбутньому.

 

13 квітня 1985 року Олексія Андреєва призвали в армію. За 7 місяців “учебки” в Ташкенті юнак став зразковим десантником, із задоволенням писав батькам про відмінно виконаний 800-метровий стрибок з парашутом і про своїх друзів, котрих по черзі відправляли в Афганістан. І ось він, український хлопець, попрощавшись з лісами і луками рідної України, потрапив у незнайому, залиту гарячим сонцем, жовтими пісками країну. Прослужив Олексій в Афганістані лише 2 місяці.

 

Січень 1986 року для нього видався гарячим. Снилися, мабуть, засніжені поля і ліс біля рідної Ілляшівки, тато, що робить стежку до хліва у снігових заметах, мама у білосніжній хустині доїть корову… Писав додому листи і дуже просив, щоб мама не плакала, бо знав, що кожен бій може стати останнім. Минуло Різдво. Моджахеди не зважали на християнські свята, навпаки, намагалися в такий час більше нашкодити. Цей бій мало чим відрізнявся від інших. Завдання виконували не вперше і кожен знав своє місце. Та ніхто не сподівався, що саме цей бій 19 січня 1986 року для багатьох з них стане останнім. Не знав про це і Олексій, хоча в останньому листі чомусь дуже просив маму не плакати… Ракета влучила в їхній літак, він спалахнув мов смолоскип.

 

Олексій Миколайович Андрєєв нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

 

На краю села кладовище. Із далеку видно армійську червону зірку. А навкруги поле, де колосяться жита і співають безкінечно і сумно колискову для свого сина.

 

Заступник директора з виховної роботи

Г.П. Пізнюр


 


 

 


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Професійно-технічна освіта України Управління освіти і науки рівненської облдержадміністрації Навчально-методичний центр професійно-технічної освіти Рівненської області

Український центр оцінювання якості освіти  

Острозька міська рада Острозька районна рада Ostrog Media Portal

 

Выпадающее меню


ДПТНЗ "Острозьке вище професійне училище" 2010-2023